Інформація щодо процедури проведення тимчасової адміністрації банку

Призначення процедури тимчасової адміністрації в банках передбачено Законом України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон) як захід впливу. Зокрема, відповідно до ст.75 Закону Національний банк України зобов’язаний призначити тимчасову адміністрацію в разі істотної загрози платоспроможності банку. Процедура тимчасової адміністрації застосовується Національним банком для тимчасового управління банком з метою забезпечення схоронності капіталу й активів банку, докладної оцінки його фінансового стану і вжиття відповідних заходів щодо приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства, відновлення його платоспроможності й ліквідності, стабілізації діяльності банку, усунення виявлених порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану.

Тимчасова адміністрація банку призначається на строк до одного року. Національний банк України має право продовжувати дію тимчасової адміністрації для системоутворюючих банків на строк до одного року.

З дня свого призначення тимчасовий адміністратор зобов’язаний забезпечити збереження активів та документації банку, протягом встановленого терміну здійснити інвентаризацію активів, зобов’язань, резервів банку, оцінити фінансовий стан банку, визначити можливість стабілізації його діяльності, а також можливість приведення діяльності банку у відповідність до чинного законодавства.

Після докладної оцінки фінансового стану банку, тимчасовий адміністратор залежно від конкретної ситуації, що склалася в банку, вживає заходи щодо стабілізації діяльності банку, зокрема здійснення фінансового оздоровлення банку за рахунок коштів учасників, інвесторів, продажу або реорганізації банку.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» тимчасовому адміністратору надано повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-які заходи щодо відновлення належного фінансового стану банку.

Відповідно до ст. 78 Закону до тимчасового адміністратора переходять повноваження загальних зборів, спостережної ради, ради директорів (банку).
Згідно ст. 80 Закону тимчасовий адміністратор має право:
- продовжувати або припиняти будь-які операції банку;
- виконувати будь-які дії, рішення від імені банку;
- розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які угоди за участю банку, які, на думку тимчасового адміністратора, є збитковими або непотрібними для банку.

Відповідно до ст. 85 Закону з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Протягом дії мораторію:
1) забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України;
2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку. Банками, в яких призначено тимчасову адміністрацію, платежі виконуються в залежності від надходжень на кореспондентський рахунок банку, а також із дотриманням мораторію на задоволення вимог кредиторів банку.

Процедура тимчасової адміністрації банку може бути припинена достроково у разі фінансового оздоровлення та стабілізації діяльності банку або прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Про гарантування вкладів

Види вкладів, які залучаються, розмір гарантованої Фондом суми та порядок її відшкодування Фонд гарантує кожному вкладнику банку - учасника (тимчасового учасника) Фонду вiдшкодування коштiв за його вкладами, включаючи вiдсотки, в розмiрi вкладiв на день настання недоступностi вкладiв, але не бiльше 150 000 гривень по вкладах у кожному iз таких банкiв.

Зазначений розмiр вiдшкодування коштiв за вкладами, включаючи вiдсотки, за рахунок коштiв Фонду може бути збiльшено за рiшенням адмiнiстративної ради. Фонду залежно вiд тенденцiй розвитку ринку ресурсiв, залучених вiд вкладникiв банками - учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду. У разi розмiщення вкладником в одному банку - учаснику (тимчасовому учаснику) Фонду кiлькох вкладiв Фонд гарантує вiдшкодування коштiв за такими вкладами, включаючи вiдсотки, у розмiрi загальної суми вкладiв за станом на день настання недоступностi вкладiв, але не бiльше розмiру, встановленого вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

Якщо вкладник має вклади у кiлькох банках - учасниках (тимчасових учасниках) Фонду, якi в подальшому реорганiзувалися шляхом їх злиття, приєднання або перетворення в один банк - юридичну особу, Фонд гарантує вiдшкодування коштiв за цими вкладами до закiнчення строку дiї договорiв за цими вкладами на тих самих умовах, що й до реорганiзацiї. Вклади, залученi пiсля реорганiзацiї банкiв - учасникiв (тимчасових учасникiв) Фонду, гарантуються Фондом у загальнiй сумi, але не бiльше розмiру, встановленого вiдповiдно до частини першої цiєї статтi.

Вклади, розмiр яких становить менше 1 гривнi, не пiдлягають вiдшкодуванню.

Вiдшкодування вкладiв в iноземнiй валютi вiдбувається у нацiональнiй валютi України пiсля перерахування суми вкладу за офiцiйним (обмiнним) курсом Нацiонального банку України на день настання недоступностi вкладiв.

Стаття 4. Обмеження гарантії

Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами, розміщеними:
1) членами наглядової ради, ради директорів і ревізійної комісії банку, вклади в якому є недоступними;
2) працівниками незалежних аудиторських фірм (аудиторами), які здійснювали аудиторські перевірки банку протягом останніх трьох років;
3) акціонерами, частка яких перевищує 10 відсотків статутного капіталу банку;
4) третіми особами, які діють від імені вкладників, зазначених у пунктах 1, 2, 3 цієї статті;
5) вкладниками, які на індивідуальній основі отримують від банку пільгові відсотки та мають фінансові привілеї, що призвели до погіршення фінансового стану банку;
6) вкладниками, які не ідентифіковані ліквідаційною комісією.

Підтримка ліквідності банківської системи Національним банком України

Національний банк України здійснює регулювання грошово-кредитного ринку з використанням різних монетарних механізмів та інструментів, у тому числі і через рефінансування банків. Кредити рефінансування надаються Національним банком на виконання ним функції кредитора останньої інстанції. Відповідно до Закону України “Про Національний банк України” кредитор останньої інстанції - це, як правило, Національний банк України, до якого може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання рефінансування у разі вичерпання інших можливостей рефінансування. Національний банк України має право, але не зобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.

Кредити рефінансування призначені для підтримки ліквідності банків у разі виникнення неочікуваного та тимчасового її дефіциту у зв’язку з незапланованим відпливом ресурсів (наприклад, вилученням депозитів) або неповерненням у визначений строк коштів від здійснення активних операцій (кредити, цінні папери тощо). Отримуючи кредити рефінансування, банки мають змогу вчасно виконувати свої зобов’язання, що сприяє стабільній роботі банківської системи та збалансуванню грошово-кредитного ринку. Отже, механізм рефінансування банків є одним з ключових елементів забезпечення стабільності грошової одиниці України – гривні. Водночас кредити рефінансування не можуть розглядатись як джерело формування ресурсної бази банків, яка має формуватися шляхом залучення ними на депозитні рахунки коштів фізичних та юридичних осіб, оскільки банки є лише посередниками між тими, хто має вільні кошти, і тими, хто їх не має, але готовий запозичити на певних умовах. Саме через це кредити рефінансування надаються, як правило, на незначний термін (за винятком стабілізаційних кредитів).

Відповідно до діючого порядку будь-який банк протягом календарного місяця може 16 разів звернутися до Національного банку України за кредитом рефінансування з використанням різних інструментів, що є достатнім для підтримання короткострокової ліквідності банку, а саме:
кредитом овернайт під забезпечення державними облігаціями України або депозитними сертифікатами Національного банку України – не більше 10 разів протягом календарного місяця в розмірі не більше ніж 60% від суми Департамент монетарної політики визначеного та сформованого банком обсягу обов’язкових резервів за попередній звітний період резервування;
кредитом овернайт бланковим – один раз на тиждень у розмірі не більше ніж 20% від суми визначеного та сформованого банком обсягу обов’язкових резервів за попередній звітний період резервування;
кредитом рефінансування шляхом проведення тендера з підтримання ліквідності банків строком до 14 днів – не раніше ніж через 30 календарних днів після отримання банком попереднього кредиту рефінансування шляхом проведення тендера;
операціями прямого репо та своп – не раніше ніж через 30 календарних днів після завершення дії попереднього договору та виконання зобов’язань за ним. Такий підхід дає змогу систематизувати частоту звернень банків за кредитами рефінансування з використанням різних інструментів з метою недопущення перетворення кредитів рефінансування на ресурсну базу банку, а спрямовувати їх за призначенням – на підтримку ліквідності.

Про заходи Національного банку України щодо підвищення ефективності банківського нагляду та забезпечення виконання банками вимог законодавства

23 лютого 2009 року у Міністерстві юстиції України зареєстровано постанову Правління Національного банку України "Про затвердження Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" від 30.01.2009 № 38, якою запроваджується особливий режим контролю за діяльністю банків шляхом призначення Національним банком України куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, спрямованим на підвищення ефективності банківського нагляду, здійснення адекватної оцінки поточного стану і перспектив розвитку банків, виявлення ризиків у їх діяльності тощо.

Крім того, за цей період Національним банком України вжито заходи, що спрямовані на забезпечення виконання банками вимог законодавства, що регулює кредитні відносини. Так, по банківській системі надано лист-роз'яснення, у якому Національний банк України попереджає банки, що:

- необґрунтоване підвищення банком процентної ставки за кредитами буде кваліфікуватись як порушення статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в частині перевірки кредитоспроможності позичальників, наслідком якого є ризик припинення позичальником сплати процентів та неповернення кредиту;

- у разі виявлення порушень вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168 Національним банком України відповідно до статті 73 зазначеного закону будуть застосовуватися до банків та їх керівників адекватні заходи впливу.

Постановление НБУ №319 "Про додаткові заходи щодо діяльності банків"

ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 11 жовтня 2008р № 319
Про додаткові заходи щодо діяльності банків

З метою нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків, керуючись статтями 7, 15, 55 Закону України “Про Національний банк України”, статтями 66, 67 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Правління Національного банку України


постановляє:

Запровадити такі додаткові заходи щодо діяльності банків (згідно з додатком):

1. У сфері регулювання грошово-кредитного ринку та підтримання ліквідності банків

1.1. Розширити можливості підтримання ліквідності банків на основі програм фінансового оздоровлення.

Такий кредит може надаватися строком до одного року зі сплатою не менше 15% річних, в обсязі до 60% від регулятивного капіталу банку, у межах 90% вартості наданого банком забезпечення.

У забезпечення такого кредиту може надаватися нерухомість банку, майнові права за договорами раніше наданих кредитів у національній та іноземній валютах (стандартні та під контролем) юридичним особам. Забезпеченням за цими кредитами повинна бути застава (іпотека) нерухомості, у тому числі цілісних майнових комплексів позичальника, гарантії або поруки інших банків, державні зобов’язання за внутрішніми та зовнішніми позиками, облігації місцевої позики, корпоративні права та облігації підприємств й інших суб'єктів господарювання, що вільно обертаються на ринку. Зазначений перелік не є вичерпний і банки можуть пропонувати Національному банку України інше високоліквідне забезпечення.

1.2. Ураховуючи вимоги статті 35 Закону України “Про банки і банківську діяльність” щодо відповідальності власників істотної участі в банку за адекватність капіталу, банки повинні домагатися підтримання ліквідності, в першу чергу, власниками істотної участі.

1.3. Встановити, що банки здійснюють обов’язкове резервування коштів з урахуванням касових залишків коштів у національній валюті та облігацій внутрішньої державної позики, строк погашення яких припадає на звітний календарний рік.

2. У сфері проведення активно-пасивних операцій банки:

2.1. З 13.10.2008 зобов’язані обмежити здійснення активних операцій в обсягах, досягнутих кожним із них на цю дату. Такі обмеження не розповсюджуються на операції з державними цінними паперами, депозитними сертифікатами Національного банку України та операції на міжбанківському ринку. Надання кредитів в іноземній валюті контрагентам, які не мають валютної виручки, обмежити обсягами заборгованості за ними, що склалася на цю дату.

2.2. Повинні забезпечити постійний щоденний моніторинг за дотриманням установлених обмежень.

2.3. Повинні враховувати, що рефінансування простроченої заборгованості шляхом видачі нових кредитів, необґрунтована пролонгація кредитів, ненадання позичальникам інформації про сукупну вартість кредиту, внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки Національного банку України, кваліфікуватиметься як порушення вимог статті 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” із неухильним застосуванням адекватних заходів впливу.

2.4. Приймати платіжні доручення на переказ коштів до виконання в межах залишку на рахунку на момент отримання платіжного доручення та перераховувати їх одержувачу на наступний робочий день після отримання платіжного доручення.

2.5. Виконувати свої зобов’язання за всіма типами договорів із залучення коштів у будь-якій валюті лише в разі настання строку завершення зобов’язань, незалежно від категорії контрагентів.

2.6. Проводити з метою недопущення дострокового зняття коштів роз'яснювальну роботу зі своїми клієнтами. Активно проводити стимулюючу роботу із залучення готівки на депозити та пролонгації депозитних договорів. Виплати за умови настання строку згідно з договором здійснювати негайно.

3. У сфері забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій і соціальних виплат:

3.1.Банки зобов’язані забезпечувати:

безперебійне функціонування банкоматів та їх завантаження готівкою;

безперебійну видачу готівки за платіжними картками клієнтів інших банків.

3.2.Невідкладно інформувати Національний банк України про пікові навантаження на банкомати та пункти видачі готівки для прийняття відповідних додаткових регуляторних рішень.

4. У сфері проведення валютних операцій:

4.1. Дозволити банкам здійснювати операції з купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту виключно за умови, що обидві валюти є іноземними валютами однієї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 № 34 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 02.10.2002 № 378, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.2002 за № 841/7129), зі змінами (далі – Класифікатор).

4.2. Граничне відхилення між курсом купівлі та продажу готівкової іноземної валюти не може перевищувати 5,0 відсотків.

4.3. Дозволити уповноваженим банкам здійснювати власні операції з купівлі іноземної валюти за гривні в межах установлених лімітів відкритої валютної позиції банку за наявності зобов’язань у цій валюті, строк за якими настав.

4.4. Звернути увагу банків на те, що купівля, обмін іноземної валюти з метою дострокового виконання зобов’язань та з метою проведення розрахунків з нерезидентами за імпорт продукції (робіт, послуг, прав інтелектуальної власності), який здійснюється без увезення із-за кордону цієї продукції на територію України, або здійснення авансових платежів (крім оплати критичного імпорту) буде кваліфікуватися як порушення правил валютного регулювання і валютного контролю із застосуванням мір відповідальності.

4.5. Тимчасово встановити нульову ставку резервування коштів за договорами про залучення банками коштів в іноземній валюті від нерезидентів на строк, що дорівнює або менше 183 календарних днів.

4.6. Запровадити з 01.11.2008 механізм розрахунку відкритих балансових валютних позицій банку за кожною окремою валютою за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти.

4.7. Установити, що банки можуть тримати іноземну валюту 1 групи Класифікатора на рахунках “ностро” лише в банках країн, валюта яких належить до 1 групи Класифікатора.
4.8. Операції в гривнях через кореспондентські рахунки “лоро” банків-нерезидентів здійснювати лише для обслуговування експортно-імпортних операцій.

5. Постанова набирає чинності з 13.10.2008.
6. Контроль за виконанням цієї постанови залишаю за собою.



Голова                       В.С.Стельмах


Другие антикризисные нормативно-правовые акты НБУ и разъяснения

Про затвердження Порядку участі держави у капіталізації банків

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА

від 4 листопада 2008 р. N 960

Київ

Про затвердження Порядку участі держави у капіталізації банків

Із змінами і доповненнями, внесеними
постановами Кабінету Міністрів України
від 18 лютого 2009 року N 148,
від 11 березня 2009 року N 241

Відповідно до статті 2 Закону України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Порядок участі держави у капіталізації банків, що додається.

2. Міністерству фінансів затвердити у двотижневий строк порядок роботи з документами, необхідними для прийняття рішення щодо участі держави у капіталізації банків та управління корпоративними правами держави у статутних капіталах банків, що набуті відповідно до Закону України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

3. Взяти до відома, що Національний банк:

1) встановлює критерії, за якими визначається можливість участі держави у капіталізації (формуванні та/або збільшенні статутного капіталу) банків;

2) проводить діагностичне обстеження банків за встановленою ним методикою із залученням загальновизнаних аудиторських компаній з метою визначення фактичного рівня регулятивного капіталу банків;

3) за результатами діагностичного обстеження має право:

рекомендувати учасникам банку збільшити його капітал, у тому числі із залученням інвесторів;

призначити тимчасову адміністрацію, в межах якої тимчасовий адміністратор може прийняти рішення про примусовий продаж банку або його частини, реорганізацію банку (злиття, виділення, поділ, приєднання, перетворення), зменшення розміру статутного капіталу (деномінацію) або запропонувати Національному банку прийняти рішення про ліквідацію банку;

внести Кабінетові Міністрів України пропозицію щодо прийняття рішення про участь держави у капіталізації банку.

4. Міністерству фінансів після покращення фінансового стану банків вносити Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо продажу частки держави або спільного продажу часток держави та інших акціонерів (інвесторів) у статутному капіталі банку на відкритих аукціонах.

5. Установити, що закупівля товарів, робіт і послуг, пов'язаних з виконанням цієї постанови, здійснюється без застосування вимог Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 р. N 921 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 80, ст. 2692).



Прем'єр-міністр України
Ю. ТИМОШЕНКО

Інд. 34

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 4 листопада 2008 р. N 960
(у редакції постанови Кабінету Міністрів України
від 11 березня 2009 р. N 241)

ПОРЯДОК
участі держави у капіталізації банків

1. Держава надає фінансову допомогу банкам шляхом участі у формуванні та/або збільшенні їх статутного капіталу (далі - капіталізація банків) на підставі рішення Кабінету Міністрів України, прийнятого за пропозицією Національного банку, а також шляхом придбання активів банку відповідно до законодавства.

Держава бере участь у капіталізації банку шляхом придбання його акцій за рахунок коштів державного бюджету, зокрема Стабілізаційного фонду, та облігацій внутрішньої державної позики.

У разі участі держави у капіталізації банку шляхом придбання акцій в обмін на облігації внутрішньої державної позики Національний банк здійснює відповідно до закону викуп облігацій згідно із затвердженим Мінфіном планом капіталізації банку.

2. Держава може брати участь у капіталізації банку за наявності однієї з таких умов:

державі належатиме одноосібно або разом з іншим інвестором у разі укладення договору про спільну участь у капіталізації банку не менш як 50 відсотків акцій плюс одна акція;

кількість належних державі акцій разом з переданими іншими акціонерами банку правами на участь та голосування на загальних зборах надає державі не менш як 51 відсоток голосів для вирішення питань на загальних зборах на період до відчуження державної частки в статутному капіталі банку.

3. Держава бере участь у капіталізації лише банків:

до яких застосовано процедуру тимчасової адміністрації або в які призначено куратора з метою забезпечення збереження активів та зобов'язань банку і мінімізації збитків;

які утворені у формі відкритих акціонерних товариств або перетворені у процесі капіталізації у відкриті акціонерні товариства;

реальна поточна вартість акцій яких визначена експертним шляхом за методикою, розробленою Мінфіном, зокрема з урахуванням збитків банку та витрат на проведення процедури капіталізації.

4. Питання участі держави у капіталізації банку може бути ініційовано Національним банком шляхом подання Мінфіну пропозиції, яка має містити:

висновки Національного банку про:

- відповідність банку критеріям, за якими визначається можливість участі держави у капіталізації банку;

- обсяг, на який необхідно збільшити статутний капітал банку, в тому числі про необхідний мінімальний внесок на дату подання пропозиції;

матеріали діагностичного обстеження банку та висновок щодо його результатів;

інформацію про акціонерів (учасників), які володіють часткою в статутному капіталі банку, що становить не менш як 5 відсотків;

зобов'язання тимчасового адміністратора або куратора банку разом з власниками та керівниками банку щодо надання уповноваженим особам Мінфіну права отримувати інформацію про фінансовий стан банку, в тому числі ту, що становить банківську таємницю.

5. Мінфін за результатами розгляду пропозиції Національного банку та проведення оцінки банку, зокрема вартості його акцій, готує висновок про відповідність банку вимогам, визначеним Експертно-аналітичною радою з питань участі держави у капіталізації банків (далі - Рада), та про доцільність участі держави у капіталізації банку і розмір частки держави у його статутному капіталі.

Оцінка банку проводиться з метою встановлення його фактичного фінансового стану, спроможності забезпечити дотримання вимог нормативно-правових актів Національного банку і провадження ефективної фінансової та операційної діяльності, управління на належному рівні, визначення необхідності приведення у відповідність з вимогами Мінфіну бізнес-плану та інших документів банку.

6. У разі відповідності банку вимогам Ради, зазначеним у пункті 5 цього Порядку, Мінфін подає на розгляд Ради пропозицію щодо доцільності участі держави у капіталізації банку.

За наявності позитивного висновку Ради Мінфін подає Кабінетові Міністрів України проект рішення про участь держави у капіталізації банку разом з висновком Ради і пропозицією Національного банку.

7. У разі невідповідності банку вимогам Ради, зазначеним у пункті 5 цього Порядку, Мінфін подає Раді висновок про недоцільність участі держави у капіталізації банку. Погоджений Радою висновок Мінфіну надсилається Національному банку.

8. Для здійснення заходів, необхідних для прийняття рішення щодо участі держави у капіталізації банку, Мінфін може залучати незалежних вітчизняних або іноземних експертів, консультантів. У разі потреби відповідні послуги можуть надаватися за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги, державного бюджету, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

9. З метою уникнення конфлікту інтересів у процесі виконання своїх обов'язків члени Ради, працівники структурного підрозділу Мінфіну з питань участі держави у капіталізації банків, залучені експерти і консультанти подають інформацію про можливі фінансові інтереси у банках (зокрема участь у банку, в органах управління банку, наявність зобов'язань та/або вимог) на момент призначення (залучення), що може викликати конфлікт інтересів під час вирішення питань їх капіталізації. Така інформація подається щороку. Якщо конфлікт інтересів виникне, зазначені особи повинні відмовитися від виконання своїх обов'язків. Рішення, пов'язані з капіталізацією банків, готуються та схвалюються з дотриманням умов щодо запобігання будь-якому конфлікту інтересів. У разі встановлення факту наявності конфлікту інтересів усі прийняті рішення підлягають перегляду.

10. Після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про участь держави у капіталізації банку Мінфін:

1) перераховує кошти державного бюджету в сумі, необхідній для капіталізації банку, або випускає облігації внутрішньої державної позики на суму, що відповідає розміру такої капіталізації;

2) вживає заходів до оформлення корпоративних прав держави та забезпечує належне управління ними, зокрема відповідно до законодавства забезпечує включення представників держави до складу органів банку чи зміну їх складу, внесення змін до установчих і внутрішніх документів банку, здійснення контролю за діяльністю банку, виконання банком програми фінансового оздоровлення та досягнення показників його бізнес-плану, отримує необхідну інформацію про діяльність банку, в тому числі від Національного банку, готує план продажу державної частки в статутному капіталі банку;

3) схвалює затверджені та погоджені в установленому порядку план фінансового оздоровлення банку та його бізнес-план з метою відновлення спроможності банку забезпечити дотримання вимог нормативно-правових актів Національного банку і провадження ефективної фінансової та операційної діяльності, а також досягнення найвищої потенційної ринкової ціни продажу акцій банку, що належать державі;

4) має право укладати договори з метою досягнення найвищої потенційної ринкової ціни продажу акцій, що належать державі, передбачивши в них спільну з іншими інвесторами участь у капіталізації банків для доведення обсягу сумарного володіння корпоративними правами до розміру не менш як 50 відсотків акцій плюс одна акція і спільний продаж часток держави та інших акціонерів (інвесторів) єдиним лотом. Істотними умовами таких договорів повинно бути, зокрема, встановлення заборони на:

голосування на загальних зборах банку за прийняття рішення про збільшення статутного капіталу без погодження такого рішення з Мінфіном з метою збереження частки держави у статутному капіталі банку;

внесення змін до статуту банку без погодження з Мінфіном.

(Порядок у редакції постанов Кабінету
Міністрів України від 18.02.2009 р. N 148,
від 11.03.2009 р. N 241)

Изменение телефона Фонда гарантирования вкладов

Согласно приказу Министерства транспорта и связи Украины от 29 сентября 2008 г. N1200 "Об утверждении Плана перехода на перспективную систему нумерации телефонной сети общего пользования Украины", с 14 октября 2009 г. изменится порядок набора номеров глобальных услуг: формат набора услуги "8-800" - на "0-800". В связи с этим телефонный номер 8-800-308-108-0 "горячей линии" Фонда изменяется на номер 0-800-308-108-0.

Участники Фонда гарантирования вкладов физических лиц обязаны проинформировать вкладчиков об изменении телефонного номера "горячей линии" Фонда, сказано в сообщении Национального банка Украины. НБУ напоминает, что в соответствии с законом "О Фонде гарантирования вкладов физических лиц" от 20 сентября 2001 г. N2740-III и с Положением о порядке информирования вкладчиков о системе гарантирования вкладов физических лиц в Украине от 14 ноября 2002 г. N14 участники (временные участники) Фонда обязаны размещать во всех своих учреждениях в помещениях, к которым имеют доступ вкладчики (на информационных досках и/или в операционном зале в окнах, где осуществляются операции по принятию вкладов от физических лиц), на собственной интернет-странице информацию о реквизитах Фонда: почтовый и электронный адреса, номер телефона, адрес интернет-страницы.